Історія Львова

Місто Львів є обласним центром Львівської області, населення якої становить 2,6 млн. жит., площа - 21,8 тис. кв. км. У місті постійно проживає біля 830 тис. жит., щодня доїжджає з навколишніх сіл на роботу, відвідує Львів з екскурсіями понад 200 тис. чоловік.
IMG_1462_1.jpg

Як справжній діамант Східної Європи, Львів нагадує музей під відкритим небом, у ньому знаходиться 2000 історичних, архітектурних і культурних пам'яток. Місто було засновано в середині ХІІІ ст. (1256 р.) князем Данилом Галицьким і названо на честь його сина Лева.

Львів швидко став торговельним та економічним центром регіону. Вигідне розташування міста на перехресті торговельних шляхів з портів Чорного та Балтійського морів, з Києва, Центральної та Західної Європи сприяло його швидкому економічному розвитку. Географічне положення та природні ресурси вабили чужинців: татар, німців, угорців, поляків, литовців, австрійців та шведів. Протягом віків вони приносили сюди свої культуру і традиції, релігію - звідси в архітектурі Львова суміш готики та барокко, ренесансу та романського стилю, рококо та ампіру, сучасної еклектики та конструктивізму. Однак впродовж всієї української культури залишалися у Львові визначальними.

Старий Львів - це перш за все площа Ринок, центр і осередок його громадського, економічного і культурного життя. Шість століть історія Львова нерозривно зв'язана з цією порівняно невеликою, майже квадратною площею розміром 142 на 129 м. Тут знаходився магістрат, палаци і будинки значних городян, тут торгували, тут вершили суд і розправу.

З чотирьох сторін площі у 1793 р. на місці колишніх колодязів встановлено фонтани-скульптури: Нептун, Адоніс, Діана і Амфітрита.
108.jpg

Площа Ринок була свідком найбільш важливих міських подій з 1356 року, з часу прийняття Магдебурзького права. Магдебурзьке право - одна з найбільш відомих систем феодального міського права. Воно виникло у ХІІ ст. у німецькому місті Магдебурзі. Юридично закріпило права і свободи міщан, їх право на самоуправління.З прийняттям Магдебурзького права Львів перестав бути залежним від королівської адміністрації, а підпорядкувався безпосередньо королю, інтереси якого репрезентував староста.