Історія Львова

Треба сказати, що мати власний будинок у середмісті могла тільки дуже багата людина. Мури не давали місту рости, а тому чимало коштувала земля, дорогим був і будівельний матеріал - камінь, цегла. Власний будинок - показник міцного становища людини у суспільстві.
Господар зазвичай займав другий поверх. Якщо придивитися до розташування вікон по фасаду, то впадає в вічі несиметричність -два і одне. Двоє вікон мала світлиця, одне - спальня. У глибині будинку знаходилися інші житлові та підсобні приміщення, часто - молитовня.
Степя не була такою, до якої ми звикли, тобто гладкою. Вздовж неї розташовувались масивні дерев'яні сволоки, котрі прикрашали різьбленими малюнками, написами, а іноді й розписами. Такі стелі ще збереглись у деяких будинках на пл. Ринок. Стіни були нетиньковані - цей звичай з'явився набагато пізніше, їх завішували килимами. Але в ті часи килим не прилягав до стіни щільно, а висів на певній відстані від неї. Це створювало додатковий повітряний прошарок, який зовсім не був зайвим у холодних кам'яницях. Бо ж зазвичай приміщення опалювалося камінами. Безумовно, палаючий камін створює затишок, але обігріває кімнату погано.

У багатьох львівських будинках використовувався гіпокауст - система повітряного огрівання. У підвалі стояла двокамерна піч. У нижній камері палали дрова, нагріваючи каміння, складене у верхній камері. Гаряче повітря від розпечених каменів ішло по трубах на всі поверхи. Залишки гіпокаусту знайдено в будинках на пл. Ринок і вул. Вірменській.

Повернімося до інтер'єру типового львівського будинку. Меблі були солідними, важкими, здебільшого дубовими, пишно оздобленими різьбленням. Це - столи, стільці, довгі скрині, які ставили під стінами. У скринях зберігали білизну, водночас вони служили лавами. Столи застелювали скатертинами з коштовних східних тканин або килимами. Спеціальними покривалами застелювали лавки і підвіконня.

Стільці свідчили про багатство господаря, були дуже гарними, дорогими, проте з одним недоліком - на них було незручно сидіти, позаяк вони мали невигідну конструкцію. Іноді м'які стільці оббивали курдибаном - особливим сортом шкіри, позолоченої та розфарбованої, прикрашеної тисненими візерунками.

Підлогу покривали килими, переважно східного походження: турецькі, перські, узбецькі, туркменські. Це теж був показник заможності власника.
У великих шафах стояв посуд. Був він найчастіше олов'яним, нерідко срібним. Зауважимо, що в той час, у XVII ст., олово коштувало трішки дешевше, ніж срібло. Посуд прикрашали різьбленими малюнками. Поряд з металевим посудом стояв скляний або кришталевий. Скло часто було кольоровим. У найбагатших траплялися і фарфорові чашечки. Це була величезна рідкість - адже порцеляну привозили з Китаю.
На камінах або на столах ставили годинник. Час він показував не дуже точно, та цього від нього і не вимагалося. Завдання годинника - зайвий раз підкреслити заможність власника, бо годинник сам по собі був великою рідкістю. Тому їх прикрашали емаллю, скульптурними зображеннями, а їхні корпуси робили з бронзи або позолоченого дерева.