Історія Львова

Значна увага приділялась освітленню. Ми звикли асоціювати середньовічне освітлення зі свічками. І це так, світили свічками, але якими? Віск коштував дуже дорого, тому навіть багаті люди вживали воскові свічки досить економно, надаючи перевагу звичайним лойовим. Широко вживали олійні світильники, які підвішували до стелі. З метою підсилення освітлення використовували своєрідні рефлектори - бляшані латунні пластини з угнутою і відполірованою центральною частиною. У нижній частині було спеціальне гніздо, в яке вставляли свічку так, що полум'я знаходилося проти полірованої поверхні, яка і підсилювала освітлення.

На стінах висіли картини і портрети. У Львові надавали перевагу італійському і голландському живопису. Картини згадуються у кожному заповіті заможного городянина. Так само, як і книги. Книгу у Львові любили і шанували, і бібліотека в кілька десятків, а то й сотень томів рідкістю не була. Бібліотека відомого міщанина Яна Алембека (правильно- Альнпек, помер 1636 р.) налічувала 1200 томів.

Так виглядало житло власника будинку. Але одна родина рідко коли займала будинок повністю. Його приміщення здавали в оренду. І тут про жодні вигоди й мови не було. Безліч комірчин різного розміру, в яких тулилися ті, хто змушений був наймати квартиру, хоча назвати це приміщення квартирою навряд чи можна. Існував спеціальний термін - "пивничний", тобто той, хто мешкає у пивниці (підвалі). Зазвичай орендар у тій же комірчині мав і майстерню. Можна уявити собі, як жилося такому ремісникові. У його житлі не було килимів - хіба що якийсь дешевий килимок на підлозі. Лавки і стіл - з нефарбованого дерева. Посуд глиняний, та й того небагато. Освітлювалася кімната лойовою свічкою або просто каганцем. Подвір'я у львівських будинках були малі. Здебільшого в них стояли різні хижки - склади або помешкання.

Санітарні умови середньовічного Львова годі й критикувати. Сміття викидали просто на вулицю. Каналізації не було. Щоправда, на Ринку зробили стічні канави. Передбачалися вони і в інших кварталах, причому обов'язки асенізатора мав виконувати міський кат зі своїми помічниками. Але оскільки цієї роботи ніхто від нього не вимагав, то він її і не робив.

Однак вряди-годи асенізацію проводили, вивозили нечистоти, за що платили 8 грошів від діжки. Кілька разів на рік очищували тюрми, за що платили 2 злотих. За чистотою Ринку повинна була стежити спеціальна особа - старший пургант. У його розпорядженні були сезонні помічники, пара волів, помічник візника, йому повинен був допомагати кат. Для виконання цих робіт пургант використовував арештантів. Узимку вони очищали від льоду стічні канави, згрібали сніг, влітку збирали нечистоти і грязюку. Зазначимо, що на підтримання чистоти на Ринку виділялися гроші, але куди вони йшли, сказати важко. Арештантів за роботу тільки годували, іноді давали 3-4 гроші. На немощених вулицях брьохали-ся в болоті свині, блукали кози і телята. До речі, свійських тварин у місті тримали аж до кінця XIX ст. Так, у 1888 р. у Львові було 11 ЗО корів, 2 кози, 302 свині, 1752 коні і 3717 собак.

Антисанітарні умови створювали сприятливий ґрунт для епідемій. І вони Львів не оминали. За 450 років, з XIV до середини XVIII ст., у Львові зареєстрована 51 епідемія, причому фіксувалися тільки ті, котрі тривали не менше року. Особливо страшним було так зване чорне чотириріччя (1620-1623), коли у Львові вимерло 2/3 населення. Медицина, зокрема діагностика, залишалась на дуже низькому рівні. Тому під поняттям "моровиця" розуміли і чуму, і холеру, і тиф, і віспу.